Зважаючи на те, що малюки менш вразливі до психологічного впливу пандемії, варто приділити більшу увагу старшим дітям, які більше усвідомлюють сучасні реалії.
В Україні планують дозволити окремі дитячі табори в серпні та все ж розпочати шкільне навчання у вересні, хоч остерігаються, що це призведе до швидшого поширення вірусу. В той же час у США не обнадіюють, що дітей можна буде збирати разом чи то в таборах, чи у школах.
З огляду на це американські психологи зауважують, що тривалий карантин чинить все більший вплив на дитяче психічне здоров’я, в той час як перенести хворобу молоді особи можуть здебільшого в легкій формі, пише журнал Time.
Загалом, зараз відчувається брак наукових свідчень про те, як пандемія впливає на психічне здоров’я дітей, адже вірус розповсюджується доволі швидко, а дослідження зазвичай довготривалі. Проте наявні дані є доволі показовими. Наприклад, коли йдеться про дослідження, проведене у провінції Хубей, де почався спалах коронавірусу, то з-поміж 2330 дітей шкільного віку у 22.6% виявили симптоми депресії, а 18.9% – ознаки тривожних розладів.
Втім, вплив карантину на дітей відрізняється залежно від їхнього віку. Наймолодші, наприклад, можуть позитивно сприймати перебування батьків вдома протягом всього дня. Але в той же час, за словами професорки Робін Ґурвітч з Університету Дюка, маленькі діти все одно вловлюють тривожний настрій своїх рідних, що позначається, зокрема, на якості їхнього сну та контролі своїх фізичних потреб.
Що стосується школярів та підлітків, то пандемія чинить суттєвий вплив насамперед на їхнє соціальне благополуччя. Адже брак живого спілкування з друзями у школі чи в літньому таборі та постійне перебування вдома з батьками здатне зробити стосунки в сім’ї більш напруженими. Наприклад, жителька Х’юстона Ліза Стантон, що є матір’ю 9-річних близнюків, зауважила погіршення здатності до навчання у сина, який і до того мав з цим проблеми, а також виникнення залежності дочки від TikTok, у якому вона, як твердить сама, «почувається менш самотньо».
Більше того, закриття шкіл є особливо несприятливим для дітей, що потребували психологічної допомоги ще до початку пандемії. За статистикою 2014 року (що майже не змінилась до цього часу), 13.2% американських підлітків отримували певні форми такої допомоги безпосередньо у школах, і їх закриття та малоймовірне відновлення роботи восени є потенційним ризиком для цих дітей.
Зважаючи на те, що малюки менш вразливі до психологічного впливу пандемії, варто приділити більшу увагу старшим дітям, які більше усвідомлюють сучасні реалії. У їхньому випадку Ґурвітч рекомендує обмежений перегляд телевізора, але в першу чергу – більше спілкування з батьками, щоб ті допомогли їм відкрити власні уявлення та страхи, підкоригувати щось, що вони розуміють неправильно, навчитись давати раду зі своїми тривогами та взяти ситуацію «під контроль».